Сторінка психолога

Сторінка психолога Емоційні розлади у дітей

ЕНУРЕЗ Енурез — нетримання сечі в дитини.

Причини:

• виховні впливи, що принижують гідність дитини;

• насильство над особистістю дитини;

• початок відвідування дитячого садка;

• конфліктна ситуація в родині, не¬згоди;

• поява в родині другої дитини. По¬чуття ревнощів може призвести до ре¬акції протесту;

• різні типи темпераменту в матері й дитини у спілкуванні призводять до пе¬ревтоми;

• захисна реакція — глибокий сон.

Як треба поводитися з дитиною, яка страждає від енурезу?

1. У жодному разі не карати й не сва¬рити.

2. Ніколи не дорікати.

3. Робити вигляд, що нічого страшного не сталося.

4. Уселяти віру в себе.

5. Не давати замикатися на своїй про¬блемі.

6. Розвивати почуття впевненості в собі.

7. Заохочувати гратися з однолітками.

8. Заспокоювати й підбадьорювати.

9. Зайвий раз не демонструвати перед дитиною свою охайність.

10.Зробити все можливе і неможливе, щоб у малюка не було комплексу неповноцінності.

11. При народженні другої дитини дати зро¬зуміти, що дитину люблять так, як і раніше.

12. При бурхливій реакції протесту вико¬ристати метод ігнорування (наприклад, тобі подобається ходити мокрим — будь мокрим).

13. Не забувати про метод заохочення (коли прокинеться сухим—зробити йому щось при¬ємне).

14. При нічному нетриманні сечі привчати спати на спині.

15. Не давати пити на ніч багато рідини, дай¬те кілька ложок солодкого сиропу.

16. Відгороджувати сонну дитину від сторон¬ніх звуків і шумів.

Як не треба поводитися з дитиною, яка страждає від енурезу?

1. Постійно нагадувати, що малюк гірший за інших дітей.

2. Уселяти почуття неповноцінності.

3. Змушувати прати свої простирадла і штан¬ці й самому розвішувати їх.

4. Соромити й карати, особливо при сто¬ронніх.

5. Придушувати віру в себе.

6. Кожним жестом підкреслювати нелюбов до малюка.

7. Демонстративно нагадувати йому про свою охайність.

8. При народженні другої дитини змушувати виконувати роль прислуги немовляти, не звер¬тати на нього уваги.

9. Давати пити перед сном багато рідини.

10. Якщо енурез у дитини чомусь затягується, необхідне втручання фахівців: невропатолога, психіатра, психолога, уролога.

КОЛИ ДИТИНА ЗАЇКАЄТЬСЯ

Причини:

• заїкуватість уперше може з'явитись у два роки, коли дитина бурхливо освоює фразову мову й виражає свої думки вже не односкладо¬во, а реченнями, для складання яких вона має робити паузи, щоб дібрати необхідні слова;

• у три роки причина заїкуватості — враз¬ливість дитини, підвищена емоційність;

• приводом для заїкуватості може бути «бо¬ротьба» з упертістю, коли батьки мріють пере¬робити маля;

• розлука з мамою, коли малюка оформл га¬ють у дитячий садок, і він боїться, що мама його залишить;

• коли в будинку з'являється друга дитина, а перша мріє повернути увагу батьків, змусити їх, як і колись, турбуватися про неї;

• коли батьки самі в дитинстві були заїкуваті, якщо вони невиразно й дуже швидко говорять так, що маля не встигає за їхнім темпом мовлення;

• коли дитина замкнута й сором'язлива у спіл¬куванні, а батьки ходять із нею весь час у гості.

Як треба поводитися з дитиною, яка по¬чала заїкатися?

1. Узяти себе в руки й не панікувати.

2. Спробувати розібратися в причинах дефекту.

3. Ліквідувати їх

4. Створити вдома спокійну обстановку.

5. Не сваритися при дитині й не конфліктувати.

6. Оберігати малюка від бурхливих емоцій.

7. Виключити гучні іфи та дитячі компанії.

8. Зменшити інтелектуальне навантаження.

9. Допомогти позбутися страхів.

10. Сформувати впевненість у собі.

11. Знайти тактику правильного виховання.

12. У сім'ї має бути єдиний стиль виховання.

13. При народженні другої дитини приділяти первістку максимум уваги.

14. Навчити малюка правильно спілкува¬тися.

15. Почекати з оформленням у дитячий са¬док.

16. Послабити нервове напруження.

17. Відволікати його від мовного дефекту й не фіксувати на цьому уваги.

18. Говорити в присутності дитини повільно й тихо.

19. Підвищувати загальну опірність його ор¬ганізму для профілактики різних захворювань.

Як не треба поводитися з дитиною, яка заїкається?

1. Підкреслювати занепокоєння.

2. Акцентувати увагу на дефекті й у присутності дитини жаліти її.

3. Панікувати.

4. Змушувати по декілька разів правильно вимовляти слова.

5. Передражнювати дитину.

6. Постійно залучати до бесід і розмов.

7. Заохочувати гучні товариства.

8. Сваритися, конфліктувати.

9. Лякати.

10. Збільшувати інтелектуальне наванта¬ження.

11. Пам'ятайте, що термін звільнення від заї¬куватості багато в чому залежить від вас.

АУТИЧНА ДИТИНА

Аутична дитина — дитина з порушенням спілкування («аутизм» — занурення в себе).

Коли ви бачите, що ваша дитина віддає пе¬ревагу самотності й уникає будь-якого спіл¬кування, коли вона немов одурманена й до¬тримується ритуалів у кожній дрібниці; коли її візитною карткою є незграбність; коли, швидко все схоплюючи, дитина не може реалізувати свої здібності; коли вона говорить із пелюшок, як дорослий, або белькоче, ніби мала дитина, причому все це відбувається не в екстремаль¬них ситуаціях, а постійно, то в цих випадках необхідно терміново звернутися до психіатра.

Як треба поводитися з аутичною дити¬ною?

1. Намагатися викликати в дитини потребу емоційного спілкування й навчити відчувати радість від нього.

2.Установити особливий, теплий емоційний контакт із малюком.

3. Дозувати своє спілкування з ним.

4. Не залишати на самоті із самим собою.

5. Шукати дитині друзів.

6. Уселяти впевненість у собі.

7. Намагатися змусити малюка застосувати свої здібності.

8. Допомогти здобути побутові навички й на¬вички самообслуговування.

9. Зацікавити грою і навчити гратися іграшками в рольові ігри.

10. Шукати шляхи, які допоможуть розви¬вати мовлення дитини, наблизивши її до ві¬кового.

11. Учити замінювати монологи діалогами.

12. Визначити причини страхів і ліквідувати їх раз і назавжди.

13. Підбадьорювати дитину, коли вона від¬чуває страх.

14. Придумувати ігри, в яких дитина тріум¬фувала б над страхом.

15. Не говорити в присутності малюка про вч и н ки, що вас дратують.

16. Намагатися симптоми або ознаки агресії перевести у фрагмент гри, переключивши ува¬гу дитини на інші дії.

17. Не руйнувати ритуали, а повністю опира¬тися на них, прагнучи допомогти дитині, тому що зазвичай лише завдяки їм ваше маля здатне пристосуватися до дійсності.

18. Дозувати все нове в розумних межах.

19. Прагнути зробити свою діяльність із ма¬лям цілеспрямованою і своєчасною.

20. Проконсультуватись у психоневролога.

Як не треба поводитися з аутичною ди¬тиною?

1. Блокувати емоційний контакт із нею.

2. Не надавати малюку уваги, заохочувати його усамітнення.

3. Пустити розвиток дитини на самоплив.

4. Спілкуватися з малюком до повної його знемоги.

5. Насильно змушувати дитину спілкуватися з незнайомими людьми.

6. Критикувати.

7. Усе робити замість дитини, не формуючи навички самообслуговування.

8. Не залучати до гри.

9. Звалювати на дитину все нове і незнайоме їй.

10. Глузувати з неправильної вимови або неправильного вживання слів у мові.

11. Навмисно лякати.

12. Сприяти агресії.

13. Карати за ритуали у поводженні дитини.

14. На звертати уваги на дивну поведінку і не радитися з приводу цього з лікарем.

СОРОМ'ЯЗЛИВА ДИТИНА

Сором'язливість — засіб захисту. Щоб вижити, потрібно сховатись, як равлик, у сором'язливість: «Я не такий, як усі. Я — най¬гірший».

Причини:

• коли батьки культивують відчуття залеж¬ності від дитини, у всьому підкреслюючи свою перевагу;

• коли батьки спеціально провокують у дити¬ни тривогу перед звичайною життєвою ситуацією;

• • коли батьки помічають у дитини тільки недоліки.

Як треба поводитися батькам із сором'яз¬ливою дитиною?

1. Бути дуже делікатними з нею.

2. Не використовувати авторитарний метод виховання.

3. Не перетворювати дитину в Попелюшку.

4. Усе робити так, щоб дитина почувалася захищеною і незалежною.

5. Зменшувати тривогу.

6. Підвищувати рівень її самооцінки.

7. Учити самоповаги.

8. Хвалити її й робити компліменти.

9. Формувати впевненість у собі.

10. Любити.

11. Допомогти їй знайти те, у чому вона перевершувала б однолітків.

12. Учити йти на ризик.

13. Формувати навички спілкування.

14. Заохочувати ігри з однолітками.

15. Допомогти знайти друга-захисника.

1 б. Не порівнювати зовнішній вигляд дитини з виглядом інших.

17. Не критикувати вголос її інтелектуальні здібності.

18. Не створювати такі ситуації, в яких ма¬люк почувався б неповноцінним і був об'єктом жартів та глузувань.

19. Дитина має відчувати, що вона непо¬вторна.

20. Бути ніжними з нею.

21. Співчувати.

22. Підтримувати.

23. Зробити так, щоб довіра з'єднала вас і вашу дитину.

Як не треба поводитися із сором'язливою дитиною?

1. Культивувати в дитині комплекс неповно¬цінності й сором'язливість.

2. Критикувати фізичні недоліки та розум дитини.

3.Увесь час принижувати, знижуючи рівень її самооцінки.

4. Висміювати дитину в присутності інших.

5. Не дозволяти гратися з дітьми й ізолювати від однолітків.

6. Провокувати тривожність.

7. Підкреслювати незахищеність і залежність від вас.

8. Критикувати за сором'язливість.

Профілактика

посттравматичного стресового розладу у дітей

Рекомендації батькам

Шановні батьки!

Події останніх місяців, які відбуваються в Україні, можна назватиекстремальними подіями, а емоційні реакції людей на них входять в поняття «травматичного стресу». Це нормальні реакції на ненормальні події (події, що виходять за рамки звичайного людського досвіду). За даними сучасних психологічних досліджень, такі реакції можуть бути не тільки у безпосередніх учасників подій, а й у присутніх поруч, у тих, хто спостерігав за подіями через ЗМІ, чи навіть чув про них. Наші діти, навіть не посвячені в деталі подій, спостерігали розгубленість і страх батьків, чули тривожні, різкі або агресивні висловлювання. Змінювався звичайний хід сімейних справ, вся атмосфера була «просякнута» тривогою. На сьогоднішній день ситуація ускладнюється тим, що протистояння триває і важко передбачити час його завершення. Це посилює тривожні настрої в людей, страхи, розчарування.

Тому зараз діти, як ніколи, потребують батьківської підтримки і допомоги.

Нагадаємо деякі характерні реакції дітей на травматичний стрес.

Для дітей дошкільного віку найбільш типовими реакціями на травматичний стрес є прояви регресивної поведінки (енурез, страх розставання з батьками, смоктання пальця, страх перед незнайомими людьми, втрата набутих раніш навичок і т.д.) У дітей старшого віку з'являються проблеми в навчанні і спілкуванні. Для них характерні різні поведінкові розлади: від депресії до агресії. Підлітки можуть скаржитися на психосоматичні розлади.

Прояви і розвиток травматичного стресу у дітей мають певні особливості порівняно з дорослими, які знаходяться в такому самому стані.

Звертаємо Вашу увагу на ознаки психологічного стану дітей, які перебувають в стані травматичного стресу.

1. Почуття незахищеності і безпорадності. Діти сприймають світ як джерело небезпечних подій. Вони можуть виявляти регресивні симптоми, страх, коли з’являється стимул (місце, людина, телевізійна передача), пов'язаний з травматичним переживанням.

2. Тривога про майбутнє, очікування «поганого», страх перед змінами. Очікування «поганого» проявляється в напруженості, небажанні і побоюванні змін.

3. Сором, почуття провини, низька самооцінка. Низька самооцінка проявляється найчастіше у вигляді страху саморозкриття, блокуванні спонтанної активності.

4. Гнів, агресивність. Незадоволення потреби у безпеці і захищеності викликає у дітей гнів, агресію, які вони спрямовують на зручну для них «мішень» (іншу людину, тварину).

5. Ізольованість від оточуючого середовища. Травмована дитина намагається залишитися одна, глибоко занурюється в спогади, пов’язані з травмою. Знижується контактність, потреба в спілкуванні, інтерес до того, що раніше було цікаво.

6. Травматичні ігри та події, що повторюються. Травматичні ігри повторюють певний епізод травми. Вони настільки наближені до сюжету травми, що викликають тривогу та страх. В цих іграх дитина грає саму себе і переживає знов негативні емоції, не отримуючи полегшення.

7. Деформація картини світу. Дитині з несформованою системою переконань світ здається ворожим, жорстоким, а люди – незахищеними, безпорадними. Така картина світу залишає людину без свободи вибору, блокує його життєві сили.

8. Різного роду страхи. Страхи, які виникли в результаті травматичного досвіду, дуже інтенсивні, схожі на панічні напади, довготривалі і тому деструктивні за характером.

9. Травматичні сновидіння і розлади сну. Травматичні сни викликають тяжкі емоції, супроводжуються вигуками, бурмотінням, плачем, ходінням під час сну і т.д.

10. Психосоматичні розлади. У травмованої дитини можуть розвиватися логоневроз, нейродерміт, бронхіальна астма і т.д.

11. Проблеми в навчанні. Значна кількість життєвої енергії дитини спрямована на подолання тяжких емоцій. Це, звичайно, накладає відбиток на пізнавальну активність – погіршується концентрація уваги, знижується обсяг пам'яті, може виникнути «в’язкість» мислення.

Щоб запобігти розвитку у дитини посттравматичного стресового розладу, слід додержуватися наступних правил:

1. Дбаємо про тіло

· Намагайтеся менше змінювати звичайний ритм життя дитини;

· Побільше відпочинку, сну, позитивних вражень;

· Надайте дитині можливість «скинути» напруги (заняття спортом, танцями, рухливі ігри, змагання);

· Не змушуйте дитину їсти, якщо у неї немає апетиту;

· Дитині (та й Вам) потрібно побільше пити (воду, солодкий чай, сік, морс, компот);

· Не відмовляйте дитині в солодкому: чай з цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки і стимулюють роботу мозку;

· Не забувайте про тілесні контакти, не бійтеся зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку.

· теплий душ або ванна також допомагають зняти зайву напругу.

2. Дбаємо про емоційну стабільність

· Не варто водити дитину в місця масового скупчення людей. Якщо ж виникла така потреба, треба пояснити дитині, куди і навіщо ви йдете. При відвідуванні таких місць необхідна присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого.

· Не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини . У будь-якому випадку, навіть якщо Ваша дитина - підліток, вона потребує вашого пояснення щодо подій;

· Створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх).

· Подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії - це дозволить звернутися до приємних образам з минулого, послабить неприємні спогади.

· Читайте книги - оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями.

· Якщо дитина відчуває тривогу або страх, Ви можете забезпечити їй свою спокійну присутність, ненав'язливий фізичний контакт (обняти, взяти за руку), тепло (укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви - поруч, що все добре, вона у безпеці.

· Якщо дитина особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає їй впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» дитину в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м'яти і рвати папір і ін.).

· На певних етапах діти можуть знизити свою активність, уникати розмов про відбулися події, ховатися. Якщо така поведінка не триває більше одного тижня - не турбуйтесь. Не наполягайте на розмовах, але в той же час неправильним буде говорити: «забудь це", "не думай про це». Діти потребують пояснень подій, що відбулися. Можна повернутися до розмов через деякий час.

· Дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте.

· Дайте дитині зрозуміти: ви серйозно ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»).

· Поговоріть з дитиною про ті почуття, які вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність, що ці почуття - нормальні. Розмову про почуттях можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А після обговорити - що намальовано, що це означає, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.

· Переключайте розмови про подію з опису деталей на почуття.

3. Дбаємо про осмислення подій

· Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, що відбувається, чому батьки тривожаться, зляться, журяться.

· Розмовляйте з дитиною про події стільки, скільки вона потребує. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб Ваші фрази були доступними і не лякали дитину.

· У будь-якій розмові про події необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого спертися, поруч є дорослі турботливі люди.

· Не можна дозволити дитині стати тираном. Не виконуйте будь-які її бажання виключно з почуття жалості.

4. Особлива важливість гри

· Зараз, як ніколи, для дитини важливо активно грати. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненим або «убитим» в грі. Все це є нормальним способом дитини справитися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін.

· Заохочуйте дитину до гри з піском, водою. Нехай розминає тісто, глину, пластилін, ліпить фігурки. Допоможіть дитині винести назовні свої переживання у вигляді образів.

· Сприяють подоланню стресу також ігри «в лікарню».

Реакції нормального реагування дитини на травматичний стрес зазвичай вичерпуються на протязі місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу.

Якщо реакції дитини, на вашу думку, надмірні або не зрозумілі Вам, ігри або симптоми повторюються без особливих змін, якщо Ви сильно непокоїтеся - зверніться за консультацією до психолога чи психотерапевта.

Здоров’я Вам і Вашим дітям.

Для чого потрібен психолог?

         Можна сказати, що до психологів всі вже звикли. Ці фахівці допомагають вирішувати особистісні проблеми, проводять психологічне тестування, тренінги, навчальні ефективно спілкуватися і вирішувати конфлікти, складають психологічні портрети і характеристики і багато чого іншого. Але все це стосується, в першу чергу, дорослих людей.
         А чим же займаються дитячі психологи? У яких ситуаціях батькам може бути корисна, а в яких просто необхідна консультація цього фахівця?
          Якщо є якась тривога за свого малюка, візит до психолога допоможе розібратися з ситуацією і з емоційним станом дитини об'єктивно. Виявити причини виникаючих труднощів, якщо вони є. Врешті-решт, адже не вважається чимось негожим відвідувати стоматолога для перевірки і необхідної профілактики. Чомусь про психологів ж іноді зберігається така думка, що візитом до цього фахівці підтверджують свою «ненормальність». Це, звичайно ж, не так: психолог, взагалі, за визначенням, працює тільки з психічно здоровими людьми.

Інший випадок виникнення необхідності звернутися до дитячого психолога це капризи, агресія, впертість дитини - і почуття безпорадності у батьків. Цілком природна реакція - звернутися до фахівця. І це справді може допомогти. Психолог допоможе розібратися в суті виниклих труднощів, підкаже виховні прийоми, а при необхідності позайматися з дитиною, щоб допомогти йому подолати непростий період.
          Що роблять дитячі психологи?
Отже, ці або якісь інші причини привели вас до думки про звернення до дитячого психолога. У чому ж може полягати його робота?
   •      Психодіагностика

Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. Їх мета - визначити об'єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення і т.д.).                Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога звичайно це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити вашої дитини щось намалюват. Може пограти з ним в захоплюючу гру - насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані.
   •      Розвиваючі заняття
         За допомогою розвиваючих психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Увага, пам'ять, посидючість, логічне та образне мислення - в арсеналі дитячого психолога розвиваючі ігри для самих різних віків. Найчастіше, що розвивають психологічні заняття проводяться відразу з групою дітей, і в такому випадку дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, сприймати соціальні норми.
   •      Корекційно-відновлювальна робота

За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережив сильний стрес - Втрату близьких, фізичний або психічний насильство і т.п.
          Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія (спеціально організовані заняття з піском). Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія (Заняття з застосуванням спеціальних психотерапевтичних казок як готових, так і складаються в ході взаємодії дитини з психологом). Гра, малюнок, казка - всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках спеціаліста потужним засобом допомоги.
   •       Консультування батьків та сімейне консультування

У психологів є така відома аксіома «Проблеми маленьких дітей - це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини.Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об'єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.
Наступним напрямком роботи є просвітницький – регулярні виступи на батьківських зборах, та розміщення цікавої психологічної інформації у інформаційних куточках кожної групи та на веб-сайті ДНЗ.

Дитячі страхи: причини та наслідки

Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху. Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. В свою чергу, розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та міжособистісних стосунків, коли деякі індиферентні для дитини стимули поступово набувають характеру загрожуючи впливів. Незважаючи на загальне негативне забарвлення, страх виконує в психічному житті дитини важливі функції:

Страх – це своєрідний засіб пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості;
Як реакція на загрозу страх дозволяє попередити зустріч з нею, відіграючи захисну адаптивну роль в системі психічної саморегуляції.

Причинами страхів можуть бути події, умови та ситуації, що являються початком небезпеки. Страх може мати своїм предметом яку-небудь людину чи об´єкт, які інколи з ним не пов´язані і розцінюються як безпредметні. Страх може викликатися стражданнями, якщо в дитинстві сформувались зв´язки між цими почуттями. Вікові страхи, тобто страхи, характерні для певного вікового періоду, відображають історичний шлях розвитку самосвідомості людини. Спочатку дитина боїться залишитися одна, без підтримки близьких, боїться сторонніх, невідомих осіб. В період від 2 до 3 років дитина боїться болю, висоти, гігантських тварин. Після 3 років вона боїться темряви, уявних істот. Страх темряви співпадає за часом з розвитком уяви дитини. Інколи дитина, що не може відокремити реальність від вимислу, переповнена страхом перед Бабою Ягою та Кощієм, як символами зла та жорстокості. З 6-7 років діти можуть боятися вогню, пожежі, катастроф. Найпоширенішим страхом після 7 років дослідники вважають страх смерті: діти самі бояться померти чи втратити батьків. Навіювані дитячі страхи досить поширені. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі «заражають» дитину страхом, тим, що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на існування небезпеки. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: «Не ходи – впадеш», «Не бери – опечешся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не зрозуміло, чим їй це загрожує, але вона вже розпізнає сигнал тривоги і переживає страх. В проблемі профілактики дитячих страхів важливі наступні моменти:

Дітей ні в якому випадку не можна лякати – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати її слухняними. Дитині відповідно до її психічного розвитку слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати придуманими колізіями.
Дорослі ніколи не повинні соромити дитину за страх, який вона відчуває. Глузування над боязливістю дитини можна розцінювати як жорстокість.
Дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомому для неї оточенні, в ситуації, коли можливі різноманітні несподіванки.

Ефективні методи та прийоми попередження та подолання дитячих страхів:

Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини (досягнення комфортності в спілкуванні, очікуванні нової гри, максимальне розгортання критеріїв оцінки та похвали). При цьому велика увага приділяється підтримці в дитячому колективі атмосфери прийняття, безпеки, щоб дитина відчувала, що її цінують незважаючи на успіхи.
Метод послідовної десенсибілізації, суть якого полягає в тому, що дитину поміщають в ситуації, пов´язані з моментами, які викликають у неї тривогу й страх.
Метод «від реагування» страху, тривоги, напруги, що здійснюється за допомогою гри-драматизації, де діти за допомогою ляльок зображують ситуацію пов´язану зі страхом.
Маніпулювання предметом страху (прийоми «малювання страхів», «розповіді про страхи») в ході цієї роботи ситуації та предмети страху зображуються карикатурно.
Емоційне переключення, «емоційні гойдалки» (дитині пропонують зобразити сміливого та боягуза, доброго та злого тощо.
Лялько терапія ( у грі дитина стає сміливим героєм казки чи мультфільму, надає улюбленому герою роль захисника).

Запропонуйте дитині намалювати малюнок спочатку лівою, а потім правою рукою і проаналізуйте, яке зображення вийшло краще.

Поспостерігайте за тим, якою рукою він частіше користується у побуті, яка нога домінує під час руху.

Якщо малюк шульга, чи варто його переучувати?

Що ж робити, якщо Ви переконалися в тому, що ваш малюк 100%-ий шульга? Переучувати дитину чи ні? Тим більш досвід педагогічної практики показує, що перевчити шульгу важко, але можливо.

Особливо старанно намагалися це робити вихователі дитячого садку і вчителі у школі. У процесі переучування дитина стає дратівливою, неспокійно спить. Пізніше з'являються ще більш серйозні порушення: головні болі, млявість, невпевненість у собі. У результаті розвиваються невротичні реакції і нервові тики, енурез, досить часто порушується темп і ритм мови, що призводить до заїкання. Кожна третя дитина, що страждає порушенням здатності до читання - це переучений шульга.

Сьогодні і педагоги, і психологи, і лікарі одностайні в думці: дитину – шульгу переучувати не потрібно! Її слід підтримати і допомогти безболісно адаптуватися до нашого «праворукого» світу.

Отже, дитину треба вчити писати кожну літеру окремо - методика безвідривного письма дитині-шульзі не підходить і тільки викликає зайві труднощі у навчанні. Зараз вже існують спеціальні навчальні «прописи для шульг».

Труднощі можуть виникнути в навчанні читанню і рахунку, тому що і читати, і складати числа дитина підсвідомо буде прагнути справа наліво.

Коли будете вчити Вашого малюка зав'язувати шнурки, сідайте не поруч з ним, а навпроти нього - в цьому випадку він буде бачити рух Ваших рук у правильному напрямку.

Неодмінно попередьте вихователів дошкільних установ і вчителів, що ваша дитина - шульга, і забороніть їм його переучувати!

Пам'ятайте, що ліворукі дітлахи більш енергійні і рухливі ніж їх «праворукі» однолітки, тому не сковує їх активність та ініціативу.

Врешті решт, ліворукість - не порок, не дефект, а в якомусь сенсі навіть деяка перевага. Оскільки величезна більшість людей - правші, майже всі машини, інструменти і пристосування зроблені для них. Їм немає необхідності розвивати ліву руку. А шульга змушений користуватися правою рукою і таким чином розвивати її.У результаті багато шульг можуть з однаковою спритністю працювати обома руками.

"Найздібніші" серед ліворуких дітей, якщо не змушувати їх переучуватися, можуть виявити високі показники психічного розвитку, математичні здібності, особливі досягнення в художній та музичній творчості.

Багато геніїв були шульгами, наприклад, найкращі скульптори усіх часів - Леонардо да Вінчі і Мікеланджело; видатні полководці - Македонський, Наполеон; письменники - Л. Керролл, М. Твен, актор Чарлі Чаплін; соліст групи "Бітлз" сер Пол Маккартні, акторка Мерилін Монро і багато інших.

Але найголовніше - увесь час переконуйте свого малюка, що він нічим не гірше інших і йому під силу подолати будь-які труднощі у навчанні.

П'ять правил, як говорити "Ні" і не відчувати себе винним"

Не поспішайте з відповіддю. Це не означає, що треба тягти або ухилятися. Це значить, перш ніж сказати "так" чи "ні", погодитися або відмовити, подумайте, зрозумійте суть прохання або пропозиції, з якими до вас звертається дитина.

Уважно вислухайте і вникніть в суть справи. Якщо щось незрозуміло, розпитайте, уточніть деталі. Цим ви уб'єте відразу двох зайців. По-перше, ми часто говоримо "так" чи "ні" машинально, під настрій. По-друге, дитина, яку ви слухаєте уважно, відчує, що вона вам не байдужа. Ви прояснили для себе позицію співрозмовника.

Покажіть дитині, що ви визнаєте її право мати власну думку. ("Так, ти дійсно вважаєш, що ми повинні купити цей велосипед", "Так, я розумію: хлопці будуть тебе чекати".) Ви не погоджуєтесь і не критикуєте, ви просто констатуєте такий факт: з його точки зору, це правильно.

Поясніть коротко і чітко, що ви не можете (не хочете) робити те, про що вас просять. Коротко назвіть (поясніть) причину відмови. Чим молодша дитина, тим коротше і простіше треба говорити.

Якщо дитина не „чує” вашого "ні" і продовжує вас вмовляти, реагуйте як «автовідповідач» - повторюйте одне й те саме. А саме: на кожен новий аргумент (випад, скиглення) реагуєте так:

а) погоджуєтеся з доводами (я розумію, тобі хочеться мати велосипед, .. я розумію, у цій компанії ти давно не був ... і т д),

б) повторюєте відмову одними і тими ж словами ("але це занадто дорогий велосипед", "без дорослих у похід я не можу відпустити тебе").
Ніхто довго не витримає. Аргументи у дитини вичерпаються, і вашу відмову приймуть як факт.

Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини

1. Зміна поведінки дорослого і його ставлення до дитини:

• виявляйте твердість і послідовність у вихованні;пам'ятайте: надмірні балакучість, рухливість, недисциплінованість - не є навмисними;

• контролюйте поведінку дитини, не нав'язуючи їй жорстких правил;

• не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»; будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;

• реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін.) повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;

• не наполягайте на тому, щоб дитина обов'язково вибачилась за вчинок;

• вислухайте те, що хоче сказати дитина

2. Зміна психологічного мікроклімату в родині:

• приділяйте дитині достатньо уваги;

• проводьте дозвілля всією родиною;

• не сваріться у присутності дитини

3. Організація режиму дня та місця для занять:

• установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини

• знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;

• зменште тривалість занять дитини на комп'ютері й перегляду телевізійних передач;

• уникайте по можливості значних скупчень людей;

• пам'ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності;

4. Спеціальна поведінкова програма:

• забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;частіше хваліть дитину; поріг чутливості до негативних стимулів дуже низький, тому гіперактивні діти не сприймають догани й покарання, однак чутливі до заохочень;

• складіть список обов'язків дитини й повісьте його на стіну, підпишіть угоду на окремі види робіт;

• виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією;

• не намагайтеся запобігти наслідкам безпам'ятності дитини; не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час;

• не давайте дитині доручень, що не відповідають рівню її розвитку, віку та здібностям;

• допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап;

• не давайте одночасно кілька вказівок. завдання не повинне мати складну конструкцію або складатися з декількох ланок;

• поясніть гіперактивній дитині її проблеми й навчіть їх розв'язувати

Казкотерапія

Мабуть, самий дитячий метод психології, і, звичайно, один з найдавніших. Адже ще наші предки, займаючись вихованням дітей, не поспішали покарати дитину, а розповідали йому казку, з якої ставав ясним сенс вчинку. Казки служили моральним і етичним законом, охороняли дітей від напастей, вчили їх життя. Знаючи, як казка впливає на життя людини, можна дуже багатьом допомогти своїй дитині. У нього є улюблена казка, яку він просить почитати знову й знову? Значить, ця казка зачіпає дуже важливі для дитини питання. Порадьтеся з психологом. Сеанси казкотерапії допоможуть вам зрозуміти, що приваблює дитину в сюжеті цієї казки, який з героїв подобається йому більше всіх, чому він вибирає саме цю казку. З часом пристрасть дитини до тієї чи іншої казці змінюється, і це означає, що малюк росте, розвивається і ставить перед собою нові життєві питання. Дослідження психологів показують, що в улюблених казках запрограмована життя дитини. "Скажи мені, яка твоя улюблена казка, і я скажу хто ти" - так перефразували відоме прислів'я психоаналітики. Батьки можуть освоїти казкотерапію і самостійно, але психологічне консультування, все одно, не завадить. Для м'якого впливу на поведінку дитини психолог підбирає спеціальні казки. Казки для казкотерапії підбираються різні: російські народні та авторські, спеціально розроблені психокорекційні і медитативні казки, і багато інших. Часто психолог пропонує малюкові скласти казку самостійно. Твір казок дитиною і для дитини - основа казкотерапії. Через казку можна дізнатися про таких переживаннях дітей, які вони самі толком не усвідомлюють, або соромляться обговорювати їх з дорослими. Через казку можна, наприклад, дізнатися про ставлення дитини-дошкільника до розлучення батьків.
А чи всім корисна казкотерапія?
Так, казкотерапія корисна всім. Є спеціальні лікувальні казки не лише для маленьких дітей, але і для підлітків і дорослих. Казка допоможе вирішити багато психологічних проблем. Не треба тільки вважати її порятунком від усіх бід. Це не чудодійні ліки, що допомагає за один прийом, а довга, завзята робота, ефект від якої буде видно з часом, але обов'язково буде. Звичайно, у казкотерапії є спеціальні умови при роботі з дітьми: дитина повинна чітко уявляти те, що існує казкова дійсність, відмінна від реального життя. Навичка такого розрізнення, зазвичай, з'являється у дитини до 3,5-4 рокам, хоча, звичайно, в кожному конкретному випадку важливо враховувати індивідуальні особливості психічного розвитку дитини.
Як вигадати лікувальну казку?
Перш ніж самостійно займатися казкотерапією, батькам варто почитати книги по цій методиці, як правильно самим складати казки. Якщо ви помітили, що у вашої дитини є якась емоційна проблема (наприклад, він гнівається, грубий, примхливий або агресивний), потрібно придумати казку, де герої, їхні пригоди і подвиги будуть допомагати вашому малюкові цю проблему вирішити. Спочатку, ми описуємо героя, схожого на дитину за віком і характером (придумана нами казка може навіть починатися зі слів: "Жив-був хлопчик, дуже схожий на тебе ...").

Далі, показуємо життя героя у казці так, щоб дитина сама побачив схожість зі своїм життям (адже казкотерапія - це індивідуальні казки для конкретної людини, треба щоб малюк міг бачити в головному герої себе). Потім, вигаданий нами герой потрапляє в проблемну ситуацію, схожу на реальну ситуацію дитини (він теж чогось боїться, відчуває себе самотнім і. Т. п.) і приписуємо герою всі переживання малюка (звичайно, за сюжетом повинно з'явитися багато можливостей і способів для подолання цих перешкод). Потім, казковий герой (а з ним і дитина) починає шукати вихід з положення, і, звичайно, знаходить його. Художні казки теж дуже корисні. Наприклад, дитині, люблячому прибрехати по дурницях, варто почитати казку "Заєць-хвалько", легковажному і пустотливих "Пригоди Незнайки", егоїстичному і жадібному маляті буде корисно послухати казку "Про рибака і рибку", а боязкому і полохливий - "Про боягузливому зайця ". У цьому випадку не варто явно вказувати на схожість героя з дитиною - малюк зробить висновки сам. Просто обговоріть казку разом. Тут прийдуть на допомогу майже всі методи арттерапії: кольоротерапія (можна малювати свої враження від казки), ігротерапія (придумати гру за казкою або інсценувати улюблений уривок), і навіть музикотерапія (підібрати мелодії підходять за настроєм того чи іншого сюжету). Це допоможе маляті краще засвоїти витягнутий з казки досвід, а батькам - краще зрозуміти свою дитину.
Форми роботи з казкою також багатобарвний і різноманітні, як саме життя. Абсолютно все, що нас оточує, може бути описано мовою казок. Якщо батьки зможуть правильно використовувати всі можливості казкотерапії, то нададуть своїм дітям неоціненну допомогу.
По-перше, дитина буде знати, що батькам небайдужі його проблеми.
По-друге, він зможе засвоїти таке життєве правило: "потрібно шукати сили для подолання труднощів у собі самому".
По-третє, казки показують, що безвихідних ситуацій не існує, вихід завжди є - треба тільки його пошукати.
А ще "походи" в казковий світ розвинуть уяву дитини, навчять вільно, не боячись небезпек, імпровізувати, дадуть йому чудове вміння використовувати для вирішення проблем чарівну силу творчості!

Психогімнастика

(Молодші групи)

Сніжинка

Подув вітерець. Діти –сніжинки кружляють під жваву музику.

Та ось вітерець затихає, музика уповільнюється., сніжинки ледве рухаються і нарешті лягають на землю ( діти присідають, опускають руки, схиляють голову, ніби заснули. ) Все тихо.

Смачні цукерки

У одного із дітей у руках уявна коробка з цукерками. Він пригощає по черзі дітей. Малята беруть по одній цукерці, дякують господарю, потім розгортають цукерку і беруть її в рот. По виразу їхніх облич одразу видно, що частування смачне.

Міміка: жувальні рухи, посмішка, вираз насолоди, задоволення.

Зайчики

Інсценізація вірша М. Познавської "Зайчики ".

В лісі сніг. У лісі звірі.

Ось зайчатка скачуть сірі.

Сірі їстонькі хотять,

Сірі з голоду тремтять.

Бідні зайчики голодні.

Ще й не снідали сьогодні.

Виразні рухи: стрибають, ніби гріються, руками б’ють себе в боки, обіймають за плечі, притискають до живота.

Міміка : лоб зморщений, брови зведені, губи з легка надуті, кутки губ опущені.

Сердитий дідусь

До дідуся в село приїхав Петрик і одразу пішов гуляти . Дідусь розсердився, що Петрик вийшов за хвіртку. А якщо з лісу вибіжить вовк ? Що станеться з онуком.

Міміка: насуплені брови, стиснуті губи.

Чарівна пір’їна

Вихователь пропонує дітям зручно сісти в коло на килимку та заплющити очі.

- У мене в руках – чарівна пір’їна, котрою я буду торкатись різних місць вашого тіла. Пір’їна лагідна на дотик тому торкання подарує вам приємні відчуття.

Діти заплющують очі, вихователь підходить до кожної дитини та торкається якоїсь частини тіла. Не відкриваючи очей, дитина повинна назвати, до чого торкнулася пір’їна., або доторкнутися до цього місця.

- Щойно ви торкалися різних частин свого тіла і називали їх. Подумайте і дайте відповідь: для чого потрібні руки, голова вуха, очі, чим ми, люди, схожі між собою, чим відрізняємося ?

( Відповіді дітей ).

Раз – два

Діти стоять у колі. Вихователь подає їм команди: " Ніжками потупали, ручками поплескали, голівкою похитали, пальчиком посварились, пострибали, як зайчики, присіли, як черепахи ”.

Кожну команду можна виконувати лише після слів " раз – два ”.

Малесенькі ніжки

Ведучий співає народну пісеньку "Малесенькі ніжки”, діти підхоплюють приспів і роблять відповідні рухи:

Маленькі ніжки

Швидко край доріжки –

Приспів:

Туп- туп- туп.

А великі ноги

Мляво край дороги –

Приспів:

Туп- туп- туп.

Малесенькі ніжки

Бігли вздовж доріжки-

Приспів:

Туп - туп- туп.

А великі ноги

Бігли вздовж дороги-

Приспів:

Туп- туп-туп.

Виразні рухи :

1. кроки маленькі, йдуть навшпиньках,

2. гучно біжать навшпиньках,

3. тихенько біжать навшпиньках,

4. біжать великими стрибками, намагаючись гучно гупати.

Поради батькам

Батькам маленьких сангвініків слід створити умови для своєчасної зміни діяльності дитини з метою стимуляції її природної активності. Сангвініки мають здатність швидко переключаються з одного виду діяльності на інший, тому в арсеналі дорослих повинно бути якомога більше цікавих і різноманітних ігор (мовленнєвих,, рухливих, ігор з різноманітними матеріалами).

Батькам маленьких холериків слід бути дуже уважними до поведінки і емоцій малюка і, коли емоційна напруга зростає, спробувати зацікавити малюка, переключити його увагу на інший об’єкт чи просто заспокоїти. Це зарадить плачу та бурхливим реакціям, що характерні для дітей цього темпераменту. В ситуації, коли малюк знаходиться у стані сильного емоційного збудження, можна використати прийом, що зветься «тайм-аут». Сутність його в тому, що дитині пропонують деякий час побути в спокійному місці, де їй в цей час можна зробити легкий масаж, спокійно без зайвих емоцій поговорити, чи просто помовчати, поки дитина не заспокоїться. Батькам емоційно нестабільних дітей перш за все слід навчитися контролювати власні емоції. Перед тим, як покарати дитину чи сказати щось в запалі, рекомендується зупинитися і порахувати до десяти, або просто подумати над тим, наскільки будуть корисні такі методи. Дітям-холерикам будуть корисні заняття плаванням, ритмічними танцями, різноманітними рухливими іграми.

Батькам маленьких меланхоліків слід потурбуватися про те, щоб у малюка не було емоційної перевтоми, щоб він не проводив багато часу перед телевізором. Дитина повинна знати, що вона має право поплакати і посумувати – це нормально. Батькам слід стежити за тим, щоб власні негативні емоції не передавались малюку. Спілкування з такою дитиною повинно носити лагідний характер: меланхоліки потребують великого такту і розуміння. Дітям-меланхолікам рекомендуються заняття малюванням, ліпленням, танцями під заспокійливу музику, конструюванням тощо. Бажано мати домашню тварину, яку малюк буде доглядати і пестити.

Батькам флегматиків рекомендується розвивати фантазію дитини, пропонувати ігри-експерименти, логічні завдання, ігри з різноманітним матеріалом. Виховні дії батьків повинні бути передбачувані і зрозумілі дитині. У жодному разі не сердитись на дитину за її повільність, створювати умови для активної рухової діяльності

Лікування любов'ю

Міцне здоров'я малюкові забезпечать « вітамінні » мамині емоції.

Як поповнити емоційний резервуар малюка?

Один з найбільш сприятливих моментів для цього час , коли малюк спить. Для цілющою « підзарядки » мамі досить доторкнутися до ручки або голівці сплячого малюка і вимовити ( спочатку подумки , а потім вголос) фразу за фразою , з усією силою материнського переконання посилаючи крихітці оздоровчі флюїди любові (ці флюїди можна розділити на 3 тематичні блоки ) .

1 блок. Вітамін материнської любові

Я тебе дуже сильно люблю.

Ти - найдорожче і рідне , що у мене є.

Ти - моя рідна частинка .

Я без тебе не можу жити.

Я і тато тебе дуже сильно будь-яким.

2 блок. Фізичне здоров'я ( кажучи , уявляйте свою дитину в ідеалі здоровим і міцним )

Ти сильний , здоровий . Гарний хлопчик ( дівчинка).

Ти добре їси і тому швидко ростеш і розвиваєшся . У тебе міцні і здорові сердечко , грудка , животик , ручки і ніжки. У тебе ніжна , гладка і волога шкіра . Ти легко і красиво рухаєшся . Ти здоровий , загартований , рідко і мало хворієш.

3 блок . Нервово- психічне здоров'я дитини

Ти спокійний хлопчик ( дівчинка).

У тебе гарні , міцні нерви .

Ти розумний малюк і добре розвиваєшся .

Ти добре спиш , легко і швидко засинаєш .

У тебе гарний настрій ,

І ти любиш посміхатися.

Ти бачиш тільки хороші , добрі сни.

Зверніть увагу : вся ця « любовна » програма абсолютно позитивна , в ній немає ніяких «не» , ви просто пробуджуєте в малюку бажання бути щасливим , здоровим і закріплюєте упевненість , що це можливо!

ПОЧИТАЙ МЕНІ КАЗКУ, МАМА

АБО З ЯКИМИ КНИГАМИ КРАЩЕ ДРУЖИТИ ДОШКОЛЯТА

Легкість і міцність

Хороша книжка для маленьких має деякі особливості.

Вона легка - у малюка повинно вистачати сил на те , щоб в будь-який момент дістати книгу з полиці .

Міцність їй забезпечує звичайний або ламінований картон.

Розмір книжки невеликої дитина повинна мати можливість "грати" з нею самостійно .

У книзі великі, яскраві картинки і трохи дрібних відволікаючих деталей. Друкований текст - лише великий , фрази - чіткі і лаконічні .

Якщо сторінка являє собою яскраву картинку , текст повинен розташовуватися на світлому фоні.

Зверніть увагу на наявність гігієнічного сертифікату ( зазвичай вказується на останній сторінці або обкладинці ) Адже малюки часто намагаються гризти книгу.

Всьому свій час.

Найменшим потрібні книжки для розглядання предметів , тварин , рослин і т.п. На сторінці 80 % площі повинна займати картинка. Підписи складаються максимум з двох -трьох слів. Малюк поки не уявляє, як поводитися з новою " іграшкою " - все може обмежитися облизуванням і безглуздим перевертанням сторінок. Але якщо ви розглядаєте книжку разом і при цьому проговорює текст, то скоро помітите , що крихітка легко впізнає знайомі предмети і навіть намагається по- своєму їх називати.

Весела Абетка

Приблизно з року ( а при бажанні і раніше) можна почати читати дитині вірші і коротенькі казки . У цьому віці знайомство з веселими потешками добре супроводжувати яскравими характерними жестами. Приблизно до двох років , коли у дитини з'являється інтерес до букв , - придбайте абетку. Варто пам'ятати , що пізнавання букв і читання - речі різні. Зараз читаєте ви , а дитина активно слухає. Не варто форсувати події.

Багатьом дітям подобаються книжки- іграшки всілякі пищалки , книжки у формі тварин , комах і т.д. Вони привабливі для дитини , але не варто ними захоплюватися книги , перш за все , призначені для читання - це малюкові важливо засвоїти. Поступово зводите кількість книг -іграшок до мінімуму.

Три роки - вік чомучок - оптимальний час для покупки дитячих ілюстрованих енциклопедій . Кількість незнайомих слів у них не повинно перевищувати 10-15 відсотків , інакше книга може здатися дитині нудною. Читаючи разом з вами , малюк отримує відповіді на його питання і при цьому вчиться

працювати з новою інформацією.

Розширювати кругозір

Якщо у батьків є велике бажання, починати читати дитині можна з самого народження. Новонароджений не може зрозуміти сенсу прочитаного , але чудово розрізняє інтонації , ритм і до того ж сприймає емоційний стан дорослого під час читання. Так що якщо мама читає з задоволенням , а не з обов'язку, то у дитини вже на емоційному рівні починає формуватися позитивне ставлення до заняття читанням.

Найпростіші книжки можна робити самостійно, разом з дітьми вирізати, малювати, складати простенькі тексти про життя дитини. Це розвиває творчі здібності, дозволяє маляті усвідомити, що все, про що говориться в книгах , має відношення до реального життя і формує дбайливе , глибоко особистісне ставлення до книги взагалі.

Якщо у вас виникають сумніви з приводу змісту книги, приберіть її подалі. Більше довіряйте своєї батьківської інтуїції.

Чим старша дитина , тим багатогранніше стає коло його читання . Завдання батьків - постаратися розширити дитячий кругозір, підбираючи різноманітні книги. А щоб малюк вчився орієнтуватися у світі друкованого слова, вирушайте до книгарні разом

Чи є у вашої дитини почуття гумору?

Чи любить він сміятися?

Сміється він наодинці з собою, коли розглядає книгу, грає з іграшками, дивиться по телевізору щось смішне і т.д.?

Чи розуміє він анекдоти, смішні історії?

Як він реагує на смішні ілюстрації ,парадоксальні ситуації?

Яка його реакція на смішне в казках, мультфільмах?

Чи є у нього елементи самоіронії ?

Висновки і пропозиції .

Посмішка, сміх - це показник психічного, фізичного здоров'я. З ним легше долати неприємності.

Щоб виховати почуття гумору, радимо в сім'ї частіше жартувати, посміхатися, помічати смішне в навколишній світ, з гумором розповідати про власні промашка, різних незручних ситуаціях і допомагати дитині вловлювати забавне в своїх вчинках, усіляких дитячих пригодах.

Усім добре відомо, що книги мають великий виховний Потенціал. Щоправда, це не єдине Завдання дитячої літератури, є ще й освітні , розвивальні й розважальні напрямки. Але саме про виховання згадується на сам перед, коли йде про літературу для найменшого. І це природньо аджея маленька дитина взагалі не має а ні досвіду, а ні знань про світ, у якому живе .

Батьківські помилки найбільш поширені у сімейному виховані

Батьківські лінощі.

Вони виявляються в недостатньому догляді за дитиною, непослідовністю у вимогах, у стилі виховання, у небажанні відволікатися від своїх справ та захоплень навіть тоді, коли дитина потребує їхньої допомоги.

Нескромність, хвалькуватість батьків.

Вони хизуються будь-якими успіхами своєї дитини. Дуже хворобливо реагують на успіхи інших, якщо ті затьмарюють їхню дитину. Не пропускають жодної нагоди, щоб продемонструвати, як вона декламує, читає, співає, танцює, малює… Саме ця категорія батьків найчастіше примушує дитину займатися тим, чим хотілося займатися у дитинстві їм самим, навіть якщо у неї до такого виду діяльності немає справжніх здібностей або справжнього інтересу.

Невиправдана принциповість.

Виявляється у хибному уявленні батьків про те, що коли вони вже так сказали, то так і має бути, навіть якщо їх вимоги не завжди виправдані. У результаті такої принциповості батьки нерідко вдаються до фізичних покарань, позбавляють дитину прогулянки, забороняють улюблені ігри, не розмовляють з нею тощо.

Егоїзм.

Він виявляється в кількох варіаціях:

1) батьки - власники. Вони надмірно опікують дитину і постійно нав’язують свою волю, за неї вирішують, що їй цікаво та потрібно, а що - ні;

2) мати – «квочка». Вона постійно пригнічена страхом, а дитина мучиться усвідомленням того, що не така як усі, у чомусь неповноцінна (наприклад, слабша за своїх ровесників). Такий тип материнської поведінки нерідко виникає , коли дитина єдина або народилася пізно, коли перенесла якусь операцію чи мала травму, якщо часто хворіє або за інших подібних обставин. В основі такої поведінки матері тривожний тип її нервової системи;

3) безвідповідальність, безтурботність. Як правило, такі батьки переконані, що з дитиною нічого не трапиться. У час дозвілля вони майже повністю залишають її без нагляду, дозволяють самостійно гратися на вулиці, дозволяють вступати в різні контакти з незнайомими людьми, не замислюючись над тим, що вони можуть бути для неї джерелом небезпеки. Деякі з них переконані, що саме в такий спосіб виховують у дитини самостійність;

4) самоствердження за рахунок дитини. У таких випадках ігнорується право дитини на індивідуальність, гідність, визнання і спробу захисту. Цим користуються ті батьки, кому складно реалізувати себе у зовнішньому оточенні. Причиною такої батьківської помилки може бути також нерозуміння помилок дитини, які є природними для її віку і пояснюються відсутністю знань, умінь, навичок, досвіду. Демонстрація батьківської зверхності нерідко має форми посиленого тиску на дитину і її фізичного покарання або постійного словесного акцентування на недоліках і невмілостях.

Нав’язування дитині інших ролей.

Наприклад, вундеркінду, юного таланту, лідера, малої слухняної дитини тощо, які часто не відповідають темпераменту дитини або її здібностям, призводять до того, що вона не може впоратися з визначеною для нею роллю, чим викликає обурення у батьків. У самої ж дитини з’являються розчарування та зневіра або активний протест проти насилля над її природою.

Негативне оцінювання дитини.

З’являється в результаті небажання батьків обтяжувати себе аналізом поведінки дитини та пошуком причин негативного. Цьому сприяє також націленість на виховання як жорстку взаємодію з дитиною – необхідність робити зауваження, засуджувати, упереджувати. В ньому виявляється певний егоцентризм батьків, прагнення зняти з себе відповідальність за вчинки дітей, уражене батьківське «Я». Невідповідність вчинків і слів дитини їхнім поглядам чи намірам дратують, викликають несправедливе почуття злості, бажання покарати. Очікування батьків, що кожна їх дія викличе лише однозначну реакцію, не виправдовуються і, як свідчить життя, це часто призводить до того, що або притуплюється чутливість дитини до такого педагогічного впливу, або, навпаки, вона загострюється, і дитина буде підозрювати чи знаходити для себе образу навіть у нормальному тоні й стилі спілкування.

Обмеження способу включення дитини в життя сім’ї.

Виявляється в обмеженні участі дитини у домашніх справах, що призводить до невміння дитини обслуговувати себе, лінощів взагалі і певного інфантилізму в характері.

Маніпуляції і маніпулювання.

Як правило, виникають у результаті примусового обмеження спілкування з якоюсь корисливою метою, наприклад: бажанням відпочити, примусити беззаперечно підкоритися, уникнути виконання доручення, відповідальності, наполягти на своєму тощо. В сімейному спілкуванні вправними маніпуляторами бувають як батьки, так і діти. Діти часто хитрують перед батьками, граючи роль безпомічних, якщо не хочуть чогось робити. Прийомами маніпулювання виступають при соромлення, погрози, розчулення, залякування, нав’язування уявлень та своєї волі іншому.

Маятникове виховання.

Характеризується непослідовністю у вимогах батьків та полярними реакціями (покарання чи заохочення) на одній й ті ж вчинки дитини, залежно від настрою і вільного часу. Позбавляє дитину стійких орієнтирів поведінки і формує у неї риси пристосуванця.

Арт-терапія. Малювання на склі.

Поняття “арт-терапевтичне заняття ” базується на переконанні, що внутрішнє “Я” дитини відбивається в зорових образах кожен раз, коли він спонтанно, не особливо замислюючись про свої твори, малює, пише картину, ліпить. Саме невербальні засоби часто є єдино можливими для вираження і прояснення сильних переживань страхів, конфліктів, спогадів.

Застосування на заняттях арт-терапевтичних методів має деякі переваги:

- Кожна дитина (незалежно від віку) бере участь в роботі, яка не вимагає від нього будь-яких здібностей до зображувальної діяльності або художніх навичок. Часто можна чути від дітей, що вони не вміють малювати. Але коли пояснюєш дитині, що це зовсім не обов'язково, що малює його душа, його внутрішній світ, що педагог не оцінює його роботу як художника, то особистість починає розкриватися як квітка на сонячне світло.
- Далеко не всі діти володіють мовою, вони не можуть у словесно описати свої переживання. У дітей групи "ризику" часто немає бажання це робити, вони замкнуті в своєму внутрішньому світі. В цьому випадку арт-терапія, як добра фея, допомагає через невербальне спілкування робити перші кроки до самопізнання і саморозкриття.
- Коли діти займаються зображувальною діяльністю в групі, вони зближуються, вступають в потужний незрозумілий процес пізнання і прийняття один одного, вчяться взаємодіяти один з одним.
- Дітям важлива атмосфера довіри, терпимості й уваги. Використання елементів арт-терапії допомагає прийняти кожну дитину і допомогти йому вільно самовиражатися.
Малювання - це творчий акт, що дозволяє дитині відчути і зрозуміти самого себе, висловити вільно свої думки і почуття, звільнитися від конфліктів і сильних переживань, розвинути емпатію, бути самим собою, вільно висловлювати мрії і надії. Малюючи, дитина дає вихід своїм почуттям, бажанням, мріям, перебудовує свої відносини в різних ситуаціях і болісно стикається з деякими страшними, неприємними,

травмуючими образами. Таким чином, малювання виступає як спосіб

осягнення своїх можливостей і навколишньої дійсності, як спосіб моделювання взаємовідносин і вираження різного роду емоцій, у тому числі і негативних.
Тому малювання можна використовувати для зняття психічної напруги, стресових станів, при корекції неврозів, страхів. «Художнє самовираження» так чи інакше, пов'язане зі зміцненням психічного здоров'я дитини, а тому може розглядатися як значний психологічний і корекційний фактор. Використання арт - терапії в багатьох випадках виконує і психотерапевтичну функцію, допомагаючи дитині впоратися зі своїми психологічними проблемами, відновити його емоційну рівновагу чи усунути наявні в нього порушення поведінки.

Малюнок на склі

Малювання на склі не лише оригінальний засіб розвитку творчих здібностей дітей, а й ефективний вид арт-терапії, який допомагає дитині розуміти себе, виражати свої думки і почуття, мрії та надії, позбутися своїх страхів і самовдосконалюватися.

Одночасно створюючи зображення по різні боки скла, малюки вчяться бачити світ у його багатовимірності й мінливості, розуміти закони взаємозалежності, а також налагоджувати контакти, спільно працювати, виражати себе і при цьому цінувати самовираження іншого.
Дітей приваблює цей вид мистецтва своєю незвичайністю, можливістю експериментувати, навіть якоюсь чарівністю. Хіба ж не дивно, коли зображення постає з обох боків площини. На папері такий малюнок зробити неможливо.
Для роботи з групою дітей використовують:
- мольберт, у якому замість полотна використано скло розміром 120х70 у дерев’яній рамі, висота від підлоги – 55 см;
- фарби гуаш;
- сухі та вологі ганчірки для витирання фарб на склі;
- посудини з водою для миття рук;
- ганчірки для витирання рук.
На відміну від малювання на папері, скло дарує нові візуальні враження і тактильні відчуття. Дітей захоплює сам процес малювання: гуаш (саме її властивості краще підходять для малювання по склу) ковзає м'яко, її можна розмазувати і пензлем, і пальчиками, і долоньками, так як вона не вбирається в матеріал поверхні і довго не висихає.
Дітям подобається малювати на склі великих розмірів, на них є де розвернутися. Прямо в процесі малювання скло можна промити мокрою губкою, нанести новий малюнок, знову змити.
За рахунок того, що фарба не вбирається, скільки б різнокольорових шарів ні наносилося, під ними завжди буде просвічувати прозора основа. Завдяки цим властивостям зображення на склі сприймається як тимчасове, позбавлене монументальності і сталості. Діти не боятися зіпсувати малюнок як це може статися на папері, дитина ніби не малює, а тренується малювати, і відповідно, має право на помилки і виправлення, без хворобливих переживань про доконаний, яке вже не змінити.
Малювання на склі використовується для профілактики і корекції тривожності, соціальних страхів і страхів, пов'язаних з результатом діяльності («боюся помилитися»). Підходить затиснутим дітям, так як провокує активність. Розкриває дітей, «задавлених і затюканих» зауваженнями вихователів та батьків, не успіхами, навантаженням, непомірними вимогами. Спільне малювання на одному склі провокує дітей встановлювати і підтримувати контакти, формувати вміння діяти в конфлікті, поступатися або відстоювати позиції, домовлятися.
Організація групового заняття
Діти обирають тему для малюнка запропоновану дорослим. Доречно пропонувати відразу кілька тем, щоб діти мали змогу вибирати. Спочатку з дітьми обігрується сюжет майбутнього малюнка за допомогою різних іграшок, предметів, художнього слова, а потім безпосередньо створюється зображення. Сам процес творчості обов’язково супроводжується емоційними коментарем. Такий підхід дозволяє зацікавити малюків, довше утримувати їхню увагу, створювати необхідний настрій і позитивну мотивацію діяльності, а також розвивати мовлення, фантазію і креативність.
Малюють діти пальчиками, долоньками, кулачками, стоячи по обидві сторони мольберта. Одній дитині пропонується намалювати якийсь предмет, а другій – розфарбувати або домалювати будь-яку деталь з іншого боку скла. Таким чином у дитини формується розуміння того, що змінюючи малюнок товариша, вона змінює і власний. Працюючи в парах діти вчяться домовлятися, створювати спільні сюжети.
Після закінчення роботи відбувається колективне обговорення почуттів (не малюнка!).
Орієнтовані запитання для обговорення:
- Тобі сподобалося малювати на склі?
- Хто з дітей тобі допомагав або заважав?
- Чи вистачило тобі місця біля скла?
- Чи ти намалював усе, що хотів?
Організація індивідуальної роботи
В індивідуальній роботі з дітьми доцільно використовувати невелике скло, 30х50 см.
Під час індивідуальної роботи скло ставиться на дитячий стіл, з одного боку сідає дитина, з іншого – дорослий (психолог, вихователь). Для малювання використовують ті ж самі матеріали, що і для групової роботи. Якщо дитина не хоче малювати руками, можна використовувати пензлики, різні за розміром.
Тема малюнку обирається дитиною. Під час малювання дитина коментує свої дії , висловлює побажання щодо спільного малюнка – це стимулює мовленнєву активність і сприяє розвитку мовлення дитини.
Невелике скло можна використовувати і для роботи з двома малюками, посадивши їх з обох боків мольберта. Таку роботу доречно проводити із замкнутими, невпевненими у собі дітьми, які мають занижену самооцінку. Як правило такі діти неохоче малюють на великому склі, займають там маленький куток та не отримують задоволення від спільної праці. Їх потрібно поступово залучати до колективної роботи, і саме невелике скло може допомогти вихователю в цій справі.